16 ТРАВНЯ - 135 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАВЛА ПЕТРОВИЧА СКОРОПАДСЬКОГО (1873-1945), УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО І ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА, ВОЄНАЧАЛЬНИКА, ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ (1918)

За твердженням багатьох дослідників, Бог і Україна - найвищі ідеали останнього гетьмана України Павла Скоропадського. Цим ідеалам він прагнув бути вірним до кінця свого життя.

Народився Павло Петрович Скоропадський16 травня 1873 року у німецькому місті Вісбадені. Дитинство провів у родовому маєтку в Тростянці на Полтавщині (тепер - Сумська область). У юнацькому віці здобув блискучу європейську освіту. За давньою сімейною традицією став військовим. Брав участь у російсько-японській війні. 1905 року цар Микола ІІ призначив його, уже полковника, своїм флігель-ад'ютантом. У Першій світовій війні нагороджений Георгіївським хрестом. Після Лютневої революції в Росії генерал-лейтенант Скоропадський одним із перших українізував свій 34-й корпус, який перетворився на 1-й Український.

У січні 1918-го більшовики взяли Київ. Центральна Рада, що доти не дбала про власні збройні сили, звернулася по допомогу до Німеччини й Австро-Угорщини. Німецький кайзер вислав до Києва армійський корпус. За його підтримки Рада повернулася до столиці. Узяла курс на соціалізацію та боротьбу з великими землевласниками - майже те саме, що робили більшовики. Скоропадський пішов в опозицію. 29 квітня на Всеукраїнському з'їзді хліборобів його проголосили гетьманом Української Держави, закликавши "врятувати Україну від хаосу і беззаконня". Того ж дня він разом із прибічниками оголосив про встановлення "Української Держави" (на відміну від "Української Народної Республіки" Центральної Ради). Тобто, в Україні відбувся державний переворот. У "Грамоті до всього українського народу", яку оголосив гетьман, говорилося: "Як вірний син України, я вирішив узяти на себе тимчасово всю повноту влади. Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом усієї України".

Правив Павло Скоропадський з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Проте за такий короткий період гетьманат мав неабиякі здобутки, як на зовнішній арені, так і на теренах рідної землі.

Уряд Скоропадського встановив дипломатичні стосунки з 12 країнами, у той час як Центральна Рада - лише з трьома, здобув визнання й домігся підписання перемир'я з Радянською Росією (12 червня 1918 року). За якихось кілька місяців в Україні було відновлено дійовий адміністративний апарат. Як стверджують дослідники діяльності гетьмана, корупції в оточенні Скоропадського не було!

За часів його правління прийнято 400 законодавчих актів із наведення ладу в державі, зокрема приборкано анархію й прояви більшовизму. В числі цих актів - проект земельної реформи, якою передбачалося закупівлю державою від землевласників зайвої землі та продаж її за поміркованими цінами малоземельним селянам.

За гетьманування П. Скоропадського було упорядковано фінанси, утворено найвищий орган судочинства - Сенат, засновано державні університети у Києві й Кам'янці-Подільському, розбудовано шкільництво, утворено Українську Академію наук у Києві, Український національний музей, Українську національну бібліотеку, Державний національний театр, започатковано багато інших добрих справ.

"Це була доба організації Української Держави не кустарним способом, як було доти, а методами чисто державними", - писав історик Дмитро Дорошенко, який був міністром закордонних справ за правління Скоропадського.

Водночас гетьман своїми різкими діями проти опозиції, залежністю від німців і залученням до державного управління великої кількості представників російської царської верхівки та членів російської партії кадетів поступово викликав опозиційний рух, підсилений рядом непопулярних заходів в економіці, зокрема так званими "каральними експедиціями" щодо селян, які відібрали раніше землю у поміщиків.

З часом виник координаційний осередок опозиції, названий Українським народним державним союзом, який очолив В. Винниченко. Антигетьманський курс узяла й інша впливова організація - Всеукраїнський земський союз на чолі з С. Петлюрою. Саме ці групи підіймали повстання проти Скоропадського.

Ситуація загострилася, коли із закінченням Першої світової війни австро-німецькі війська мусили залишити Україну. Держави-переможниці наполягали на відновленні єдиної й неподільної Росії. Скоропадський намагався знайти компроміс із ними, із російським Білим рухом, але марно. Тепер невдоволення гетьманом висловлювали всі - і національно орієнтовані соціалісти, і проросійські консервативні кола, і більшовики.

"Перед тим як брати владу до своїх рук, я не мав людей, з якими б порозумівся, які б поділяли мої переконання, які б довіряли мені, а я цілком їм", - зізнавався він згодом. Уже в липні 1918-го гетьман у розпачі запитував: "Ну, де є ті українці? Ну дайте їх мені! Таких, як мені треба, з якими я міг би говорити й працювати! Де вони є?".

Намагання Скоропадського зменшити опір опозиції запевненнями про незалежність Української Держави не увінчалися успіхом, всі неполадки привели Скоропадського до федерації з майбутньою Росією. Це прискорило антигетьманське повстання, яке закінчилося перемогою Директорії Української Народної Республіки.

Павло Скоропадський зрікся влади і виїхав до Швейцарії, потім - до Німеччини. Перебував поблизу Берліна. В еміграції Павло Скоропадський очолив Гетьманський рух у співпраці з В. Липинським, Д. Дорошенком та іншими. Вів активну громадську діяльність. Часом у родині Скоропадських знаходили притулок чи опіку колишні політики й військовики УНР та гетьманату, поодинокі українські інтелігенти, колишні Січові Стрільці, політичні біженці - націоналісти з Галичини, патріоти з Карпатської України тощо. 1925-го за ініціативи Павла Скоропадського при Берлінському університеті відкрився Український науковий інститут. Він користувався величезним авторитетом у світі зокрема у військово-аристократичних колах Німеччини. Перед його появою в берлінському клубі для найвищих військових чинів швейцар виголошував: "Панове, прошу встати! Його ясновельможність гетьман України Павло Скоропадський!".

Після приходу Гітлера Павло Скоропадський намагався відстоювати перед новою владою інтереси українців.

Слід зазначити, що дружина гетьмана - Олександра (дочка царського генерал-ад'ютанта Дурнова й княжни Кочубеївни), усі їхні діти - Марія, Єлисавета, Данило, крім хворого Петра, а згодом наймолодша Олена (Скоропадська-Отт) - жертовно й самовіддано працювали на українську справу.

Жінки-аристократки працювали в організованих ними садочках, влаштовували благодійні акції серед німецьких багатіїв з метою збору харчів та одягу для українських дітей, брали опіку над одинокими матерями, колишніми остівськими дівчатами, насильно вивезеними до Німеччини.

Під кінець Другої світової війни П. Скоропадський спробував виїхати до західної окупаційної зони, але його потяг потрапив під бомбардування англо-американських військ, Скоропадського було смертельно поранено. Помер колишній гетьман 26 квітня 1945 року і був похований у селі Меттен. Пізніше домовину було перевезено до Вісбадена.

У ряді публікацій про останнього гетьмана України, вказується на ті помилки, яких він припускався. Вони справді були. І досить серйозні. Втім ця освічена талановита людина за короткий період свого гетьманства робила все, що могла, для того, щоб Україна стала сильною самостійною державою.

...Володимир Вернадський - перший президент заснованої Скоропадським Української академії наук - записав розмову міністра освіти Василенка з гетьманом. Той спитав, чи вірить Василенко в повну самостійність України. Міністр відповів, що ні. Скоропадський сказав: "Але ви мусите діяти так, ніби Україна є самостійною державою!". Це ніби був наказ: не віриш, але мусиш розбудовувати таку державу.

Підготувала Людмила ВІКТОРОВА

(УКРІНФОРМ)